Точних відомостей про рік заснування села Хрінники Демидівського району немає. Очевидно, що поселення існує здавна.
Перша писемна згадка про село датується 1545 р. Саме в цей час тут проживала поміщиця Хреницка, в 1569 р. — Михайло Хреницкий, а ще пізніше — Іван Хрінницький — луцький земський суддя.
Про цей період:
«Села Хрінники і Товпижин знаходились в Перемильскому повіті і були суміжними через річечку Стир з Шибеним і Липою, які також належали Немиричам, а Кнегинін, відданий Немирою Хрінницьким в доживотне володіння своїй дружині княгині Ганні Жижемській, очевидно, все-таки перейшов пану Івану Михайловичу Хрінницькому-Кнегинінському по вую його Немирі»
— Архив Юго-Западной России: Часть 8. Том IV. Киев, 1907, стр. 442—447, док. LXXII
В книзі історика Ірини Вороненко «Населення Волині в XVI – першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники» є також згадка про село Хрінники та навколишні села як володіння Івана Михайловича Хрінницького. Дослідниця посилається на документ від 25 жовтня 1575 р., так звану заяву Івана Михайловича Хрінницького. В ній він повідомляє, що внаслідок пожежі, після татарського нападу, він втратив офіційні документи на родові маєтки Хрінники, Любин, Толпижин, Вичолків, Лопавши, Смиків.
Історик Ірина Вороненко також вважає, що в XVI ст. в селі Хрінники існувало захисне укріплення у вигляді оборонних дворів або невеликих замків, які згадуються у джерелах під назвою «двор», «замок», «замочок». Створена система укріплень відігравала значну роль у захисті центральної
Волині від татарських спустошень.
Історику, доктору історичних наук Олегу Однороженку вдалось розшукати печатки, які належали Івану Хрінницькому. На першій печатці 1575–1584 років, бачимо чотиридільний ренесансовий щит, на якому: в першій частині – знак у вигляді рицарського хреста з подвійним розгалуженням згори (герб роду панів Хрінницьких), в другій частині – знак у вигляді літери М під хрестом (герб роду панів Семашків – матері, Василівни Семашківни Риканської), в третій частині – три вруба (герб бабки за батьківською лінією, Федори), в четвертій частині – подвійна лілія (герб Гоздава – бабки за материнською лінією); згори літери: • ІСН •.
На другій печатці Івана Хрінницького 1589–1602 рр. бачимо чотиридільний ренесансовий щит, на якому: в першій частині – знак у вигляді рицарського хреста з подвійним розгалуженням згори (герб роду панів Хрінницьких), в другій частині – знак у вигляді літери М під хрестом (герб роду панів Семашків – матері, Василівни Семашківни Риканської), в третій частині – три вруба, в четвертій частині – подвійна лілія (герб Гоздава); над щитом шолом, в нашоломнику три страусових пера, навколо щита намет; згори літери: ІСН.
Зрозуміло, що Хрінники існували набагато раніше. До прикладу, перша історична згадка про сусіднє село Малеве відноситься до 1433 року, коли князь Лев Свидригайло надає це село своєму слузі Іванові Мукосієвичеві, за вірну службу.
Цінним джерелом до минувшини села Хрінники Демидівського району є давні скарби, які тут знайшли в XIX-XX ст.
В 1883 році на території села Хрінники було знайдено срібний скарб XVI ст. Скарб був знайдений під час земляних робіт. Містив 129 срібних литовських напівгрошів Олександра й Сигізмунда І, карбованих у 1509−1512 рр. Другий скарб грошей XVI ст. в Хрінниках знайшли в 1907 році. Відомо, що до його складу увійшов золотий вроцлавський дукат початку ХVI cт., литовські напівгроші 1510−1512 і 1521 рр., гроші 1535-го, а також пруські гроші 1539 року. Особливістю золотого дукату було те, що він мав отвір і ймовірно грав роль жіночої прикраси або її деталі.
Луцький дослідник в своїй книзі «Волинь в сутінках української історії ХІV-ХVІ ст.» розповідає про руйнівний напад ординців на містечко Боремель та навколишні села. Події відбулись у вересні-жовтні 1575 року, пройшовши Чорним шляхом від Білої Церкви на Волинь, орда пограбувала сотні сіл та містечок. З приводу цього Луцький староста і волинський воєвода князь Богуш Корецький оголосив про припинення роботи гродського суду і збір шляхетського ополчення. Ординці в цей час розорили родове гніздо князів Буремльських містечко Буремлю (Боремель) з навколишніми селами. Один із татарських загонів спалив ще одне родове гніздо іменитого волинського пана Івана Хрінницького.
Важливим повідомленням є те, що при нападі ординці знищили документи панської власності на маєтки, серед них грамоти великих князів Вітовта, Казиміра, Олександра й інших королів. Можливо, там були документи, що стосувались Хрінник ранішого періоду. Сьогодні, це з’ясувати вже важко.
Відомо, що в 1616 році Іван Хрінницький, луцький земський суддя «на великому шляху на р. Стир в маєтку своєму спадковому Хрінниках для переїзду міст збудував». Проте міст вимагав постійного ремонту та утримання, тому Хрінницький просив короля з канцелярії гроші «виділити на направу того моста». В той час на Хрінники неодноразово нападали іноземні загарбники, про що свідчить велика кількість знахідок старовинних речей, особливо різних монет того часу.
15-18 вересня 1621 року відбувся ще один досить руйнівний напад татарської орди на Волинь, в результаті постраждало і село Хрінники.
За переказами місцевих мешканців та із сусідніх сіл на території села Хрінники знаходиться місце страти місце, де татари стратили багато місцевих мешканців. Це сталось під час одного нападу монголо-татарського війська на регіон. Мешканці довго боронили рідний, край, проте, коли потерпіли невдачі, то за свою хоробрість поплатились. Адже більшість було страчено. З того часу, із покоління в покоління почали передавати цю легенду, а місце страти називати «резя». Назва походить від слова різати, різанина. Можливо, дана місцевість пов’язується із одним із найбільших нападів на Волинь у 1621 році. Цю легенду, до прикладу, розповідали на початку ХХ століття в селі Лисин Демидівського району Рівненської області.
В квітня 1831 році в цих краях відбулась битва під Боремлем. Під час битви Польський відділ генерала Дверницького зустрівся в бою із російським корпусом генерала Рідигера. Обидві сторони вважають цей бій своєю перемогою. Дата битви 19 квітня (7 квітня за старим стилем). Події битви відбувались і на території села Хрінники. Відомо, що російський генерал Рідигер переправив свої війська на лівий берег Стиру коло Хрінників та дав наказ атакувати позицію поляків, розраховуючи на свою велику чисельну та вогневу перевагу. Бій почався атакою польської першої лінії кінноти. Вона нанесла поразку першій лінії кінноти росіян. Дії піхоти з обох боків були досить нерішучими, і бій припинився після сильної зливи. Обидві сторони, втратили по 500 солдатів.
Дослідник та український археолог Денис Козак не раз у свій наукових розвідках, присвячений урочищу Шанків Яр, розповідав, що назву ця місцина отримала, ймовірно від імені, прізвища (або прізвиська) місцевого феодала часів середньовіччі Шанко (або Шанек). Здавна місцеві мешканці саме із цим іменем пов’язали цю місцевість і називали її Шанків Яр.
Проте поки знайти письмове підтвердження про феодала Шанко історикам ще не вдалось, можливо, такі відкриття ще попереду.
Досить цікавим є походження імені чи то прізвища Шанко. Караїмський письменник, видавець та громадський діяч Олександр Мардкович у тексті, опублікованому в часописі «Karaj Awazy» у 1934 р., пояснює походження караїмських прізвищ. Серед зібраних караїмських прізвищ із території Волині назване було прізвище Шанко. Вперше прізвище можновладця Шанко із Луцька вказано в документі часів Люблінської унії.
Коли в результаті підписаної 1569 р. в Любліні унії Луцьк відійшов до Корони і жителям міста потрібно було присягнути Речі Посполитій, то від єврейської громади підписи поставили її владоможці Ельо, Мошко, Мордухай та ін., а від караїмів – їхня верхівка: Батко, Гошва, Мисин, Шанко і Волчко. Такий перелік прізвище був тоді зроблений, щоб було видно, де єврей, а де ні.
Залишити відповідь